Olena Belolipteva, doktorica, profesorica na Humanitarni in pedagoški akademiji v Harkovu, Harkov; Lvov.
24. februarja ob petih zjutraj so me zbudile eksplozije. Harkov je zibelka modernih parkov, aktivnega študentskega življenja, udobnih kotičkov in tu sem v trenutku ugotovila, da je to vojna in nič drugega. Ker je bilo to nemogoče primerjati s čimerkoli … v 10 minutah sem pripravila 3 torbe – dokumente, zdravila, hrano in vodo … to je bilo to … Največja torba je bila za zdravila, ker sem razumela, da se žal lahko zgodi karkoli, karkoli … Prebivalci moje četrti so le počasi začenjali verjeti v to grozo. Nekateri so odšli na delo, drugi tekli po hrano. S svojim sinom sem pohitela v bolnišnico. Bilo je sedmi dan po zapleteni operaciji ledvic. Dovolili so nam, da gremo domov in se naspimo in ko smo prispeli … 24. februarja ob 11.00 je bila v bolnišnici strašljiva tišina. Vsi so bili odpuščeni. Klet so že pripravili, le urgenca je delala … In nato se je zgodilo naših šest dni groze v kleti … v kleti sem dajala preveze svojemu sinu, pošiljala fotografije zdravniku … in po šestih dneh so sedmi dan ta nečloveška bitja vrgla bombo točno med dve stanovanjski stavbi …
Njena zgodba
ВІЙНА ПРОТИ МИРНОГО НАСЕЛЕННЯ… САМЕ МИРНОГО
Олена Бєлоліпцева, к.п.н, доцентка кз «Харківська гуманітарнопедагогічна академія» ХОР Україна, Харків-Львів
24 лютого о 5 ранку я прокинулась від вибухів. Харків — це колиска сучасних парків, активного життя студентства, будівництва комфортних районів, а тут… я відразу зрозуміла, що це війна і ніщо інше. Бо це не можливо ні з чим порівняти… Протягом 10 хвилин мною було зібрано 3 сумки — документи, ліки, іжа і вода… все… ліків брала найбільше, бо розуміла, що, на жаль, може статися все, що завгодно… Жителі району не спішили вірити в жах… хтось йшли на роботу, хтось бігли за продуктами… Я поспішно їхала в лікарню з сином. Він був сьому добу після складної операції на нирці нас відпустили в ту ніч додому поспати і от тобі… 24.02 об 11.00 у лікарні вже царила моторошна тиша… Планових усіх виписували. Вже було підготовлено підвал, працював лише ургент… А потім наші шість діб жаху підвального… Саме у підвалі мій старший син отримував від мене перев’язки, фото лікарю… І так шість діб, а на сьому біля нас нелюди вдарили між двома житловими будинками…